Петро Порошенко

Недобрий день. Страшний. Бо посеред білого дня російські терористи вбивають мирних людей посеред українських міст. Людей, які просто йшли на роботу, їхали у своїх справах, жили своє життя. Після ударів по Дніпру, Запоріжжі, Кременчуку, загиблі й поранені в самому центрі Чернігова. У Чернігові постраждала і наша колега з «Європейської Солідарності» Юлія Мехед. Російський удар застав її просто в нашому партійному офісі. Зараз їй надають медичну допомогу. Дуже сподіваємося на швидке одужання. За кожною цифрою загиблих — людське життя. За кожним ударом — родини, які вже ніколи не будуть такими, як раніше. Повну й безумовну відповідальність за ці злочини несе росія. Це воєнні злочини, за які неминуче має настати покарання. Бо світ, у якому можна безкарно вбивати мирних людей ракетами й дронами, — це світ, приречений на нові, ще кривавіші війни. Одна з них уже триває на нашій землі. Але є й інше питання. Питання, яке ми не маємо права замовчувати навіть у найстрашніші дні. Чому на шостому році повномасштабної війни українські міста досі залишаються настільки вразливими до російських ракет і дронів? Так, ми критично потребуємо додаткових систем ППО від партнерів. Але ми так само потребуємо власних рішень, власного виробництва, власних технологій захисту міст. Натомість у бюджеті на 2026 рік, ухваленому монобільшістю «слуг народу», знайшлося місце для безлічі популістських програм на мільярди гривень. Але не знайшлося належного фінансового пріоритету для системного посилення захисту наших міст. Це неприпустимо. Бо жодна популістська програма не варта людського життя. Жодні красиві обіцянки не зупинять «Шахед». Держава має насамперед захищати життя своїх громадян. Усе інше — після цього. Мої найщиріші співчуття родинам загиблих. Величезна вдячність нашим лікарям, рятувальникам, усім, хто зараз бореться за кожне життя.

Щойно росія вбила 13 людей у Дніпрі. Дрон влучив у перон біля цивільної електрички. За ту саму добу — центр Чернігова, навчальний заклад у Харкові, будинок у Кременчуці, міський автобус у Запоріжжі, підприємство на Рівненщині, птахофабрика на Київщині. Під обстрілами — Сумщина й Донеччина. У Харкові, Чернігові та на Рівненщині загинули ще четверо людей. Бʼють по цивільних обʼєктах. Просто щоб убити якнайбільше людей. Це тероризм за будь-якими нормами міжнародного права. Ці виродки мають заплатити за свої злочини. Ми бачимо, що на Херсонщині третю добу діє режим тиші — і росія його не порушує. Отже, зупинитися вона може. Решта — питання сили. Дякую рятувальникам і медикам, які прямо зараз працюють на місцях ударів. Щирі співчуття рідним та близьким загиблих…

Наш прозорий офіс на Мазепи сьогодні сповнений конструктивними розмовами та дискусіями. Зустрілися з нашими партійцями з усієї країни, щоб дізнатися, чим живуть українські міста та села. Як вони готуються до важкої зими. Про що зараз говорять люди у Чернігові, Сумах, Львові, Херсоні, Івано-Франківську та інших куточках України. Часто у розмовах можна було почути слово «мир». Це те, чого прагне кожен українець, бо ми платимо за це найвищу ціну. У «Європейської Солідарності» є власний план, як закінчити цю війну. У нас є досвід, оскільки ми змогли забезпечити це у 2014—2015 роках. У 2019 році лунала теза: щоб припинити війну, «потрібно просто перестати стріляти». Але так не вийшло. Бо якщо Україна перестане стріляти, то не буде України. Якщо перестане стріляти росія, то настане мир. Ми переконані, що перед тим, як обговорювати гарантії безпеки та умови закінчення війни, ми маємо домогтися одного: негайного, безумовного та всеосяжного припинення вогню. Лише після цього ми можемо сідати за стіл перемовин і обговорювати, якою буде мирна угода. Кажуть, якщо план має більше семи пунктів, то його немає. Тому ми розробили план із шести пунктів. Перший полягає у тому, що наші позиції на перемовинах будуть сильнішими, якщо міцніше стоятимуть наші Сили Оборони. Тому Верховна Рада має ухвалити бюджет воюючої країни, а не те, що намагається просунути влада. Ми маємо спрямувати всі кошти на потреби ЗСУ, а не на передвиборчу кампанію влади. Друге наше завдання — це зменшити здатність росії воювати. Ми маємо завдавати ударів по військовій інфраструктурі на її території: по нафтопереробній промисловості, по дата-центрам, по виробництву російської зброї. А для цього нам потрібні українські ракети. Мова не про ті, які обіцяють нам через 15 років, а ті, які розробляла наша команда, — про «Нептуни». Час має грати на Україну. Потрібно зруйнувати план путіна виснажити Україну. Ми не маємо часу чекати, доки через десятиліття з’явиться українська балістика, а маємо бити росіян сучасною та ефективною зброєю. Це третє. Четверте завдання, яке стоїть перед нами, — це зробити війну невигідною для росії. Кількість втрат ворога лише у вересні становила 48 000 осіб. Вона має втрачати союзників. Має продовжувати втрачати людей. Має втрачати техніку та гроші. Тоді у путіна буде мотивація закінчити війну. П’яте — разом із партнерами маємо налагодити ефективний підхід до консолідації санкцій. Маємо повертати провалений владою діалог з Європою, Америкою, Китаєм, Індією, Бразилією… І останнім пунктом має бути відбудова України. Побудова оновленої, сучасної та європейської економіки. Вдячний нашим партійцям з усієї України за чесну розмову. Усім, хто приїхав і поділився тим, що відбувається на місцях. Такі зустрічі допомагають нам краще розуміти, чим живе країна.

Валерію Володимировичу, вітаю з обранням ректором Київського національного університету імені Тараса Шевченка! Університетська спільнота зробила свій «ШАГ» назустріч — перемога в першому турі! Інститут міжнародних відносин, яким Валерій Володимирович керує 17 років, — моя альма-матер. За цей час інститут дав країні чимало дипломатів, юристів-міжнародників та економістів, які сьогодні захищають Україну та наближають мир: хто на міжнародній арені, а хто й на передовій. Але ми також мусимо мати технологічну перевагу над ворогом і бути на кілька кроків попереду. А ця перевага починається з освіти. Переконаний, що Вам це під силу. Щиро бажаю успіху!

Предметна зустріч із Послом Китаю в Україні Ма Шенкунем. Говорили про безпекову ситуацію в регіоні та світі, перспективи дипломатичного врегулювання війни та пошук шляхів до справедливого й тривалого миру. Відзначив, що відновлення миру, безпеки та стабільності залежить від зусиль усіх зацікавлених держав, передусім тих, які мають глобальний вплив і можливості сприяти дипломатичному врегулюванню. Окрему увагу приділив важливості дотримання принципу «нічого про Україну без України».

Гарна зустріч із Послом Латвійської Республіки в УкраїніАндрейсом Пілдеговічсом. Обговорили безпекову ситуацію, потреби України у зміцненні оборонних спроможностей, посилення протиповітряної оборони та захист енергетичної інфраструктури. Подякував Латвії за послідовну підтримку України та наголосив на необхідності її продовження. Обмінялися думками щодо дипломатичних зусиль і перспектив переговорного процесу. Представив основні елементи нашого мирного плану, який спирається на набутий досвід і має на меті забезпечити повернення до миру та його надійне збереження. Наголосив, що повне та безумовне припинення вогню має стати першим кроком до змістовних переговорів. Окрему увагу приділили реформам і просуванню України до членства в ЄС, збереженню темпу євроінтеграції та відкриттю всіх переговорних кластерів до кінця року. Також обговорили важливість ефективної парламентської роботи у виконанні відповідних зобов’язань і реалізації визначених пріоритетів. Відзначив роль проактивної позиції країн NB8 у підтримці України, просуванні її європейського курсу та зміцненні безпеки Європи.

Україна сьогодні потребує реального миру. Не стотисячного раунду переговорів, які всі використовують для піару, але які не дають результату. І не проголошених пунктів про все хороше проти всього поганого. Не самітів миру з «фемілі фото», а алгоритму кроків, який допоможе зупинити війну. Наша команда знає, як забезпечити мир навіть попри бажання путіна. Ми розуміємо, якої ваги ці слова. Українці чули вже достатньо обіцянок миру. Тому маємо пояснити, як саме наш план працюватиме. У нашому плані — шість пунктів. Перший — зміцнити Україну, щоб посилити її переговорну позицію. За столом переговорів має значення, що стоїть за твоїми словами. За нашими повинні стояти забезпечені Сили оборони. Виробництво, яке працює на потреби фронту, зокрема спільне виробництво з партнерами, і це важливо. Держава, яка вчасно виконує свої зобов’язання перед військовими та їхніми родинами. Готовність реалізації цього пункту має бути відображена у воєнному бюджеті, а не в популістсько-піарівському передвиборному документі, який не посилює ЗСУ і не наближає нас до миру, а сприяє корупції і як наслідок — послабленню держави. Сильна армія дає дипломатії шанс домогтися миру, який країна зможе захистити. Другий пункт плану — послабити саму здатність росії вести війну. російська воєнна машина має цілком конкретні потреби: компоненти, постачання, фінансування. Наше завдання — послідовно позбавляти її цих можливостей. Законні удари по ключових військових цілях мають поєднуватися з перекриттям технологічних і фінансових каналів, які живлять агресію. Кошти мають іти не фейковій рожевій компанії, а на наші «Нептуни» і «Stormshadow» партнерів, які вражають цілі зараз, а не як нам безвідповідально обіцяють, що, можливо, у наступному десятилітті. Третій — зламати путінський розрахунок на час. путін сподівається виснажити Україну, виснажити Європу. Дочекатися, доки наші суспільства втомляться, посваряться, відвернуться одне від одного. Тому нам потрібні довгострокові оборонні договори з європейцями, щоб результатом його війни була Україна, глибоко вбудована в оборону Європи. Четвертий — зробити продовження війни невигідним. Санкції мають працювати, як зрозумілий механізм із чіткими умовами. Продовжуєш агресію — отримуєш нові обмеження. Усі ці умови потрібно погодити заздалегідь. Щоб після чергового російського порушення світ не починав багатомісячну дискусію про те, чи варто якось відреагувати. Водночас ми повинні створити для партнерів довгостроковий інтерес у безпеці України. Зокрема через інвестиційну участь у модернізації нашої газотранспортної системи та розвитку її нових енергетичних можливостей зі збереженням українського стратегічного контролю. П’ятий пункт — забезпечити контроль за припиненням вогню й неминучі наслідки за його порушення. Ми маємо зупинити вогонь на лінії розмежування. У домовленостях не можна залишати порожнім найважливіший рядок: «Що буде, якщо росія знову відкриє вогонь?» Найкращим гарантом є майбутнє членство України в НАТО. Це реально. І не вірте тим, хто каже, що цього не буде ніколи. А до цього ми пропонуємо міжнародну місію миротворців із чітким мандатом Ради безпеки ООН. Ще до початку перемир’я має бути визначено: хто встановлює факт порушення, хто визначає відповідального, скільки часу займає перевірка і які саме заходи запускаються після неї. росія повинна знати наслідки до того, як віддасть наказ стріляти. Шостий — репарації та відбудова країни, у якій хочеться жити. росія має платити за завдані руйнування. Для цього потрібен міжнародний механізм репарацій, зокрема завдяки замороженим російським активам. Наш план відбудови починається з людей. Ми насамперед маємо зробити все, щоб українці повернулися додому. Ми не маємо відновлювати стару економіку, а побудувати нову постіндустріальну, сучасну, європейську технологічну Україну. Ми маємо зупинити цю війну так, щоб наші діти успадкували від нас захищену країну. І свободу обирати своє майбутнє.

Сьогодні вранці я був на Південному мосту. Країна не здатна ні прикрити себе антибалістикою, ні ефективно зупиняти реактивні шахеди. Щодня й щоночі руйнуються обʼєкти «Епіцентру», «Розетки», «Нової пошти». Нам треба говорити про мир. Але він можливий лише за шести ключових умов. Перше. Україна на переговорах має бути не прохачем. Щоб іти на переговори, нам потрібна сильна переговорна позиція, яка ґрунтується на сильних Збройних Силах. Нам потрібен сильний військовий бюджет та воєнна економіка, а не той непотріб, що зараз внесено на розгляд Верховної Ради. Друге. Ми повинні знищувати не лише російську зброю, а й можливості росії її виробляти. Для цього нам потрібне наступальне озброєння — власне і вироблене спільно з нашими європейськими партнерами. Третє. Ми повинні відібрати в путіна його головного союзника — час. Не можемо дозволити стерти Україну. Тому потрібні союз із партнерами і внутрішня єдність, яка має базуватись на коаліції національної єдності, а не на відсутній у залі парламенту монобільшості. Четверте. Необхідні санкції проти росії з автоматичними наслідками, які застосовуватимуть усі наші партнери. Пʼяте. Перемирʼя має передбачати не лише дату початку, а й механізм покарання за порушення, включно з нашим членством у НАТО, а до того — розгортанням миротворців ООН. Шосте. росія має фінансувати відбудову того, що вона зруйнувала. Цей план точно здатен забезпечити Україні Європейське та щасливе майбутнє.

За роки війни ми звикли говорити про українську мову як про зброю і щит. Але мова — це ще й наше звичайне, щоденне життя. Нею ми жартуємо, сваримося, освідчуємося, заспокоюємо дітей під час тривоги. Саме тому її так хочуть у нас забрати. Мови не видно на мапі, але саме вона першою показує, де закінчуються кордони України. Там, куди заходить росія, зі шкіл зникають українські підручники, а дітей змушують вчити чужу версію власної історії. Сім років тому ми ухвалили Закон про мову. Тоді нам казали, що «не на часі», що він розколе країну. Але насправді розколоти Україну намагалася росія. А мова її тримала разом, і в 2022-му це побачили всі. Стендап-коміки, які роками жартували російською, вийшли на сцену з українськими програмами і зібрали повні зали. Ютуб-шоу, подкасти, блогери один за одним переходили на українську. Музиканти, які раніше співали «для всех», переклали пісні. А ті, хто так і не зміг побороти ностальгію за «спільним ринком», просто шукає в собі мовну кісту і чергові виправдання. Українські треки стали тим, що слухають у таксі, в спортзалі й на кожному дні народження. Українська мова не може бути предметом торгу в жодному плані «миру». Ми йдемо до Євросоюзу, і українська має стати однією з його офіційних мов. Наша мова має бути там, де ми. А не там, де нам дозволяють нею користуватися. росія століттями намагалася нас переписати — указами, розстрілами, спаленою літературою. Не вийшло тоді, не вийде й тепер. Бо доки українською говорять у Києві, Херсоні й пошепки в окупованому Мелітополі, Україна є та буде. З днем української писемності та мови!

Нарешті цей день настав! 1664 дні маленька Марина чекала на тата, а її мама Настя боролася за повернення чоловіка з російського полону. Дуже особливий момент і для нашої родини, бо всі ці роки боротьби ми були поруч. Дуже хочеться, щоб кожен, хто чекає на повернення своїх — дочекався таких самих обіймів. Треба вірити й продовжувати боротися за повернення кожного. Думками й серцем з усіма, хто чекає. Ренате, з поверненням додому!

Попри те, що день сьогодні похмурий, він приніс неймовірні новини. З російського полону вдалось повернути 277 наших людей. Серед яких був і Ренат, чоловік нашої партійки з Самару Анастасії Грановської. Ренат — морський піхотинець, що потрапив у полон під час героїчної оборони Маріуполя. І пробув у російських катівнях понад чотири роки. Увесь цей час уся родина Європейської Солідарності жила від звістки до звістки. Настя не дозволяла ні собі та нікому іншому зупинитися чи звикнути до його відсутності. Стукала в усі двері та говорила про нього вголос, щоб його ім’я не загубилось серед тисяч інших. Вона чекала так, як уміють чекати лише ті, хто по-справжньому любить. І від себе хочу сказати дякую тим, з ким говорив про нього. Їх донечка Маринка останній раз бачила тата лише у 10 місяців. Через військову службову, постійний захист української землі Ренат не зміг бути з нею ні коли вона сказала перше слово, ні коли зробила перший крок. Через захист Маріуполя, 4,5 роки російського полону Ренат не зміг повести доньку на першу шкільну лінійку. Але тепер вона нарешті зможе обійняти його вдома. Ренате, вітаємо із поверненням додому. Настю, ти дочекалась. Ми щиро радіємо разом із тобою. Дякуємо кожному, хто зробив цей обмін можливим та приніс радість у 277 родин. Але не маємо забувати, що в полоні досі залишаються тисячі наших військових та цивільних. Ми чекаємо на кожного.

З кінця вересня — початку жовтня ворог застосовує нову тактику. І Україна виявилася до неї не зовсім готовою. Технологічну перевагу над російським агресором нам завжди забезпечували Збройні Сили, наша оборонна промисловість і допомога партнерів. Тепер ворог масово застосовує реактивні шахеди й нові багатоканальні антени «Комета». Вони значно ускладнюють роботу наших засобів РЕБ та ПДТР. Це потребує концентрації зусиль, постійної модернізації та вдосконалення технологій, які ми застосовуємо проти ворога. Це змушує нас переходити на роботу у три зміни, релокувати виробництво, зокрема в підземні цехи. Модернізуємо не лише засоби протидії технічній розвідці, а й радіоелектронну розвідку: пеленгатори, нові високочастотні підсилювачі та випромінювачі. Фактично лише вони за правильного застосування переривають мережевий зв’язок і осліплюють засоби атаки. Сьогодні ж передаємо керівництву Сухопутних військ та іншим підрозділам пʼять комплексів, виготовлених коштом субвенції міста Києва. Дякую київській громаді та Київській міській раді за таку взаємодію. Усі вони прикриватимуть повітряний простір столиці. Сучасні. Ефективні. І в руках справжніх професіоналів — воїнів Збройних Сил. Оборона має бути сучасною, технологічною, багатошаровою: радарне поле, акустичні маяки, дрони-перехоплювачі, ракети. Робимо для цього все, що можемо.

Єдиний, хто втомився від України, — це путін. Він розраховує на те, що зможе переконати нас, ніби ми більше не здатні опиратися. Зруйнувати тил ударами по енергетиці, заводах і лікарнях. Показати, що світ від нас утомився. Але можу запевнити, що жодна з його цілей не буде досягнута.

Останнім часом маємо небагато гарних новин, але сьогодні Збройні Сили України встановили рекорд за кількістю знешкоджених російських окупантів — 2 250 за добу. Це означає, що наше військо здатне стримувати ворога та забезпечувати життєздатність країни. Тим часом путін хоче переконати нас, що Україна втомилася від війни і не здатна тримати удар російських військ. Що українська економіка знекровлена, а ми не можемо фінансувати власну армію. Що партнери втомилися від України й поступово припиняють її підтримувати. Усе це — брехня. Бо єдиний, хто втомився від України — це путін. Він застряг і не знає, що з нею робити. Наше завдання показати йому шлях у всім відомому напрямку. Тому сьогодні зустрічаюся з нашими друзями, щоб передати техніку й обладнання 19 підрозділам Сухопутних військ, ДШВ, Повітряних Сил і Сил територіальної оборони. Допомогу отримують 43, 50, 116 і 141-ша ОМБр, 40, 45, 55 і 148-ма ОАБр, 68 і 81-ша ОаеМБр, 101, 103 і 104-та бригади ТрО, 300-й навчальний танковий полк, 423-й полк безпілотних систем, 128-й батальйон матеріального забезпечення, 533 і 582-й батальйони охорони та обслуговування, 38-й навчальний центр Повітряних Сил. З нами сьогодні і наші друзі з підрозділу «Хартія». Передаємо техніку на майже 15 мільйонів гривень коштом «Фонду Порошенка»: 🔹 Контейнерні прально-душові комплекси на базі причепів 🔹 Багі 🔹 Квадроцикли «Мураха» 🔹 Мобільні пилорами Наше військо міцно тримає фронт. І ми не повинні мати жодного іншого пріоритету, крім посилення обороноздатності армії. «Європейська Солідарність» боротиметься за підвищення грошового забезпечення військових і виділення 500 мільярдів гривень на оборонний сектор у бюджеті на 2027 рік. Це кошти, які мають працювати на українське військо, а не марнуватися на роздуті зарплати чиновників і відосики. Ми будемо боротися за наше військо та за нашу країну.

Сьогодні Київ пережив чергову жахливу ніч. Вперше росіяни застосували проти столиці балістичні ракети з касетними боєприпасами нового типу, які уражають усе навколо в радіусі 400 метрів. У цих тяжких умовах зараз працюють українські медики. Мав нагоду особисто подякувати їм за їхню роботу під час свого виступу на Конгресі Світової Федерації Українських Лікарських товариств. Тим, хто витягує поранених з поля бою. Хто рятує життя на стабпунктах, в операційних та військових шпиталях. Ми із Мариною намагаємося допомагати лікарям, де одним із найпріоритетніших напрямків є допомога військовим госпіталям. Наша команда допомагає будувати підземні шпиталі прямо на лінії фронту. Спільно з нашими американськими партнерами ми забезпечуємо наші підрозділи броньованими швидкими допомогами. Завезли та зробили евакуаційні автомобілі на базі броньованих Land Rover. Пишаюся тим, що свого часу одним із пріоритетів моєї команди разом із розбудовою армії, заснуванням церкви, захистом мови, децентралізацією була медична реформа. Тоді було закладено низку важливих речей, без яких медицина в Україні була на кардинально іншому рівні. Зараз дуже важливо не допустити відкат реформ, бо перед нами стоїть завдання зберегти людей. Для цього нам конче потрібно забезпечити мир, де першим кроком має бути негайне, безумовне та всесяжне припинення вогню. А після припинення бойових дій ми далі маємо продовжувати переговори щодо європейської інтеграції, євроатлантичної інтеграції і продовження спільними зусиллями медичної реформи. Переконаний, що ми маємо не просто відбудувати зруйновані лікарні, а розвиватися, зокрема, і у плані використання штучного інтелекту. Ми маємо створити сучасну європейську систему охорони здоров’я. Систему, де пацієнт справді перебуває в центрі уваги, пацієнт захищений, а якісна допомога доступна незалежно від того, чи пацієнт живе в столиці чи в далекому селі. Ми побудуємо не просто корпуси, а сучасну захищену стійку медичну інфраструктуру. Але для цього нам потрібен мир. Справедливий, надійний, гарантований. Не капітуляція. Наша команда має абсолютно чіткий план, як цього досягти. А поки що треба впертися і перти плуга. Точно знаю, що саме українська лікарська спільнота і тут в Україні, і в усьому світі точно стане учасником відбудови нашої держави.

Сьогодні минає 35 років від початку патріаршого служіння Його Всесвятості Вселенського Патріарха Варфоломія. Усі ці роки він несе свій високий хрест патріаршого служіння з мудрістю, смиренням і батьківською любов’ю до всієї православної повноти. І завжди залишається поруч з українським народом у ці тяжкі часи. Зі вдячністю згадую, що саме Його Всесвятість надав Томос про автокефалію Православній Церкві України. Це рішення, на яке ми чекали століттями, повернуло нам історичну справедливість і стало великим благословенням для мільйонів українських вірян. У ці тяжкі часи всі українські віряни відчувають молитовну підтримку Вселенського Патріарха. Святійший Владика засуджує війну, яку росія веде проти України, і називає її злом, у якому немає нічого людського, лише диявольське. Він молиться за мир на нашій землі, за наших воїнів і за всіх, хто постраждав від війни, та опікується українцями, яким довелося покинути свої домівки. Щиро дякую Предстоятелю Константинопольської Церкви за любов і підтримку. Молюся, щоб Господь дарував Святійшому Патріархові Варфоломію міцне здоров’я, сили та многая літа у служінні Богу і Вселенському православ’ю.

Предметна зустріч із Послом Королівства Нідерландів в Україні Рулофом Сандером ван Ейсом. На тлі постійних російських атак докладно обговорили першочергові потреби України в посиленні протиповітряної оборони, передусім для захисту енергетики та критичної інфраструктури. Подякував Нідерландам за незмінну солідарність з Україною та вагомий внесок у зміцнення наших оборонних спроможностей. Розраховуємо на продовження цієї підтримки, розвиток спільних оборонних проєктів і поглиблення співпраці, що дасть змогу перетворювати досвід українських захисників на практичні рішення для зміцнення безпеки всієї Європи. Значну увагу приділили перспективам завершення війни та дипломатичному процесу. Переконаний, що шлях до реальних переговорів починається з повного і безумовного припинення вогню. Подякував Нідерландам за підтримку України на шляху до членства в ЄС і наголосив на необхідності зберігати темп переговорного процесу, щоб відкрити всі кластери до кінця року. У цьому контексті обговорили важливість ухвалення необхідного законодавства в парламенті. Також обмінялися думками щодо стану демократії в Україні, верховенства права, свободи ЗМІ, багатопартійного парламентаризму та дотримання прав опозиції.

Гарна зустріч із Послом Французької Республіки в Україні Брісом Рокфейлем. Обговорили безпекову ситуацію та першочергові потреби України у зміцненні оборонних спроможностей, зокрема посилення протиповітряної оборони. Подякував Франції за послідовну підтримку України та відзначив важливість подальшої військової допомоги й практичної співпраці для посилення нашої стійкості. Предметно обговорили дипломатичні зусилля та перспективи переговорного процесу з урахуванням останніх подій і запланованих зустрічей. Наголосив, що шлях до справжньої дипломатії має розпочинатися з повного та безумовного припинення вогню. Важливу увагу приділили внутрішній ситуації в Україні, перебігу реформ і просуванню на шляху до членства в Європейському Союзі. Обговорили виконання необхідних зобов’язань, зміцнення верховенства права та підвищення ефективності антикорупційних інституцій. Наголосив на важливості збереження темпу євроінтеграції та послідовного поступу в переговорному процесі, зокрема відкриття всіх переговорних кластерів до кінця року.

Змістовна розмова з Послом Данії в Україні @DKAMBinUkraine. Обговорили ситуацію на фронті, нагальні потреби Збройних Сил України, передусім для захисту українського неба, енергетичної та критичної інфраструктури. Подякував Данії за всебічну підтримку України та висловив сподівання на її подальше лідерство, зокрема в межах данської моделі підтримки українського оборонного виробництва. Важливу увагу приділили прогресу України на шляху до членства в ЄС, зокрема відкриттю двох нових переговорних кластерів. Наголосив на необхідності зробити все можливе, щоб відкрити всі переговорні кластери до кінця цього року. Обмінялися думками щодо реформ в Україні, передусім у межах кластера «Основи». Демократія, верховенство права та боротьба з корупцією мають залишатися безумовними пріоритетами на європейському шляху України.